"Дуже сумував за братами, сестрою і рідною домівкою. Та мене з хати не випускали" - свідок Голодомору

94-річний Прокіп Лелека з Черкас розповів Gazeta.ua про роки Голодомору. Його тоді не випускали з хати, щоб не викрали людоїди.
"Восени 1932 року стало жити сутужно, не вистачало харчів. У моїх батьків були ще донька і троє синів. Аби врятувати, мене віддали в бездітну родину дядька Андрія та тітки Домахи Колісників. Спасибі їм, не відмовили. З ними прожив усю зиму та весну голодного 1933 року", - розповів Прокіп Лелека.
Колісники не бідували, бо працювали у колгоспі і отримували продпайок.

"Коли жив у дядька й дядини, то з батьками не бачився. Тому дуже сумував за братами, сестрою і рідною домівкою. Мене з хати не випускали. Якщо й виходив, то далі подвір'я не дозволяли. Чому так, я дізнався набагато пізніше. Дядина дуже боялась, щоб не заблукав. Бо траплялися випадки, коли пропадали малі діти. Та ще й ширилися чутки про людоїдство", - згадував далі.
Через кілька років після Голодомору йшов з матір'ю по вулиці біля двору далекої сусідки тітки Оксани.
"Жінка стояла біля перелазу така змучена, аж скривлена і пильно дивилася на мене. А коли ми пройшли мимо неї, то сказала услід: "Добре тобі, Маріє, у тебе є діти. А я ж свою Парасю з'їла". Мати їй нічого не відповіла. А я не все зрозумів.
Дуже добре пам'ятаю, як повернувся додому від Колісників і пішов побачитись з друзями по сусідах. Дуже здивувався, що більшість залишились без дітей моїх ровесників, або трохи менших чи старших. А то й цілих родин не було.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Під час Голодомору змушували ходити до сусідів і витягати мертвих за ноги
Що всі вони повмирали з голоду, я не дуже тоді й зрозумів. Бо про це в сім'ї не говорили, принаймні, я не чув. Батьки мабуть щадили мою дитячу психіку", - розказав Прокіп Лелека.
Його брати Петро, Іван, Микола і сестра Ольга залишалися з батьками. Всі вижили. Тато Феодосій працював на млині мірошником. Згортав з механізмів борошно і носив додому жменями. Мати варила затерушку.
"Деталі страшної біди довідався підлітком. Тоді батько не раз розказував про голод. Голова колгоспу йому доручав збирати по селу мертвих та відвозити підводою до викопаних на цвинтарі ям. Голод у Дирдині був страшний. Починаючи з осені 1932 року у людей забирали з хат усе, що можна було їсти. Робили це місцеві активісти. Люди зерно ховали, у діжках, пляшка та іншій посуді, закопували в землю. Дуже важко було вижити сім'ям, в яких були старенькі і малі діти. Вмирали від недоїдання. Померлих ховали на городах, у садках. Як виходило, то звозили трупи на кладовище і закопували у спільні могилах", - поділився чоловік.

Щороку в 4-ту суботу листопада в Україні вшановують загиблих від голоду. Цьогоріч День пам'яті жертв Голодомору припадає на 28 листопада.
Протягом 19321933 років на території УРСР померли понад 7 млн людей, ще 3 млн українців загинули поза її межами на Кубані, Північному Кавказі, Нижньому Поволжі та Казахстані.

По материалам: https://gazeta.ua/articles/history/_duzhe-sumuvav-za-bratami-sestroyu-i-ridnoyu-domivkoyu-ta-mene-z-hati-ne-vipuskali-svidok-golodomoru/999606

Смотрите также